Дитячі страхи

Формування повноцінної активної особистості має насамперед ґрунтуватися на вихованні у дитини почуття власної гідності, усвідомлення своєї самооцінки, поваги до себе, віри у власні сили. Дитина має намагатися бути сама собою, не схожою на інших.

Проте на заваді формуванню повноцінної особистості інколи постає страх. Немає людини, яка б ніколи не переживала цього почуття. Стурбованість, тривога, страх, тривожність – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, смуток.

Страх бере свій початок у ранньому дитинстві, звідки він може пробиратися в майбутнє людини і тероризувати її все життя.

Проте слід зазначити: страх, як і інші прикрі переживання, не є однозначно шкідливим.  Будь-яка емоція виконує певну конкретну функцію і допомагає дитині орієнтуватися в навколишньому середовище, захищає нас від зайвого ризику, коли ми, наприклад, переходимо вулицю тощо. Він регулює діяльність, поведінку, убезпечує людину від травматизму.

За походженням страхи поділяються на таки види:

- навіювані;

- особистісно-зумовлені;

- ситуативні.

Навіювані страхи  виникають у дитини під впливом слів чи дій дорослого. Психологи виділяють окремі конкретні причини навіюваних страхів, зокрема, залякування (жартома чи зумисне), фізичні покарання, примушування, приниження особистої гідності, висміювання невдач дитини та гіперпротекція, коли за дитину все роблять батьки.  Кожна з названих причин може зумовити виникнення у дитини одного з конкретних видів страху: перед фізичним покаранням, перед неуспіхом у діяльності, страх бути висміяним.

Особистісно-зумовлені страхи  виникають через незадоволення життєво-важливих потреб для повноцінного розвитку особистості.  Це можуть бути думки про свої вади, недоліки, відсутність упевненості дитини в любові батьків, розлука з об’єктом прихильності, страх засинати,  залишатися самому у темному приміщенні, вдома без дорослих, захворіти. Такі страхи дуже важко усунути.

Ситуативні страхи спричинені реальними подіями у житті дитини. Наприклад, пожежа, блискавка, воєнні дії, землетрус, поведінка п’яних батьків, мультфільм чи казка з жахами, присутність дитини на похоронах. У таких випадках страх виникає як прояв природного захисного рефлексу, але на цьому, на жаль, його дія не припиняється. Ситуативні страхи минають, але залишається важкий  слід у психіці дитини й часто переходять у доросле життя людини.

Тому надзвичайно важливо оберігати дітей від ситуацій, які можуть спричинити до переляку.

Так само як і страхи, уже в ранньому дитинстві може виникати такий негативний емоційний стан як тривожність, коли дитина довгий час самотня, позбавлена батьківської ласки, веселих ігор і забав. Відсутність емоційно-насиченої гри з батьками, дітьми не  сприяє правильному емоційному реагуванню на різні стресові ситуації,  збіднює емоційне життя дитини. Діти частіше відчувають тривогу, коли вважають маму найголовнішою у сім'ї, а не тата.  Постійні нервово-психічні перевантаження,  що їх відчуває жінка-мати внаслідок підміни сімейних ролей, відбиваються на її взаєминах з дітьми, викликаючи в них тривогу. Суміщення професійних та сімейних обов’язків деякими матерями також є фактором,  що сприяє розвитку тривоги у дітей, оскільки діти постійно очікують на крик та погрози з боку перевтомленої матері, не можуть точно передбачати її дії.

Тривога у малюків може розвиватися не тільки в неблагополучних сім’ях, але й унаслідок формально правильного,  але не досить емоційно теплого ставлення до них матері, батька, бабусі, дідуся. Діти в таких сім’ях відмежовуються від дорослих стіною байдужості, негативізму, заглиблюються у свої переживання. Вони, як правило,  не схильні до зовнішнього відкритого вияву своїх почуттів.

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ:

1. Уже на початку навчального року встановить тісний контакт із батьками своїх вихованців, запишіть їхні побажання.

2. Коли до групи приходять новачки, дайте можливість іншим вихованцям самостійно пояснити новоприбулим правила поведінки у дитячому садку. Доручіть комусь із активних дітей розпитати новачка, ближче познайомитися із ним, а потім вже познайомити  з ним інших дітей.

3. Ознайомлюючи дітей із правилами поведінки в групі, проведіть гру-заняття, де можна використовувати ці правила. У такий спосіб кожна дитина зможе чітко уявити, що від неї вимагається.

4. Стежте, щоб встановлені правила не призводили до емоційного чи фізичного приниження когось із дітей його однолітками.

5. На заняттях використовуйте прийом гуманної особистісно орієнтованої педагогіки  співробітництва – «відповідь на вушко».

6. Обговорюйте разом із дітьми різноманітні способи виходу із ситуацій, які сталися чи могли б статися у житті групи.

7. Нагадайте дітям можливість визначити їхні страхи. Обговоріть з ними різноманітні випадки, які продемонстрували б, чого вони бояться, насправді зовсім нестрашно.

8. Створюйте умови, що сприяють встановленню та розвитку дружніх та приязних стосунків між дітьми.

9. Придумайте разом з дітьми різноманітні способи похвали чи вираження прихильності (оплески, підняти кулачків, великого пальця угору тощо).

10. Проводьте 1 раз на тиждень «день гарного настрою», «день усмішки».

11. Визначте відразу дітей, які схильну усамітнюватися, і стежте, щоб інші малята не забували запрошувати їх до свого товариства.

12. Надавайте дітям можливість більше рухатися, гратися в рухливі ігри, де дитина може бути сміливою, відважною, захисником менших. Щоб подолати у дитині страх, можна також практикувати систематичний перегляд дитячих телепередач, малювання їх персонажів.

13. не забувайте постійно підбадьорювати, заохочувати дітей.

ПОРАДИ БАТЬКАМ:

Дорослі мають приділяти такій дитині особливу увагу. Слід пам’ятати такі правила.

1. Доручення до тривожної дитини мають відповідати віку.

2. Підтримуйте її, говорить про свою впевненість у тому, що дитина зможе виконати завдання.

3. Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей, дуже важливими є оптимістичні прогнози на завтра.

4. Не припускайте ситуації змагання, публічного виступу дитини.

5. Дуже ефективними є вправи на релаксацію, психогімнастика.

6. Зменшити або усунути тривожність і страхи у дошкільників можна за допомогою:

- малювання;

- лялькового, настільного театру;

- ігрової терапії, музикотерапії;

- психологічних ігор;

- фізичних вправ, етюдів;

- читання художньої літератури.